Стрічці звісно характерна певна пафосність і дещо карикатурна драматизація любовних відносин (що, власне, очікувано в історії від Жулавського), але в значно меншій мірі ніж в інших французьких фільмах подібного штибу, які мені часто малозрозумілі саме через оцю надмірну "французькість". Так, часом присутні типові для французького кіна театральні невротично-байдужі всплески малоадекватних (на мою персональну думку) дій, але, мабуть саме завдяки головним героям вони не всеж не пласкі...в Кінскі багато загально-європейськості, а Англанд навіть у "Бетті Блю" умудрявся бути нетиповим істеричним french leading man... корочє обоє дуже найс. Одним словом, поєднано краще з двох світів...полотно красивої буденності і атрибути вільного кохання в кращих традиціях Еріка Ромера, та в той же час на рівні стосунків все не так 'нічьо неясно' як було б типовій у французькій концентрації. Якби ще не цей мєзкуватий награний совєцький дубляж, то було б ще приємніше дивитись