Анджеліна Джолі як режисерка взялася за неймовірно складну притчу Алессандро Барікко, і в неї вийшло кіно, яке більше схоже на напружену театральну виставу, де кожне слово це постріл. Це дуже камерне, повільне і "густе" кіно. Воно не про війну як таку, а про той слід, який вона залишає в душах людей на десятиліття, перетворюючи їх на живих привидів минулого.

Посмотрел эту драму, дабы оценить режиссерскую работу Джоли. Драма как драма, в общем снято качественно, не с плеча. На протяжении всего фильма чувствуется усилие режиссера выдавить слезу из зрителя, но выходит это не очень хорошо. Ну в целом кино получилось растянутое, скучноватое и мораль сей басни не совсем ясна.